Тема: Цифровізація в умовах організації освітньо-наукового простору
Мета: виділити основні принципи політики «цифровізації України, з’ясувати поняття «Цифровий стрибок», виділити основні завдання щодо цифрової грамотності та навичок у державному освітянському сегменті, схарактеризувати цифрові компетенції та навички в ХХІ ст., дати характеристику «цифрового» робочого місця.
Контрольні запитання:
1. Назвіть основні принципи політики «цифровізації України.
Принцип 1. «Цифровізація» України має забезпечувати кожному громадянинові рівні можливості доступу до послуг, інформації та знань, що надаються на основі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Реалізація цього принципу буде потребувати надзвичайних консолідаційних зусиль
політиків, державної влади, бізнесу, громадськості. Усунення бар'єрів - основний фактор розширення доступу до глобального інформаційного середовища та знань. У 2011 році вільний доступ до мережі Інтернет визнано ООН як фундаментальне право людини.
Принцип 2. «Цифровізація» має бути спрямована на створення переваг
(вигід) у різноманітних аспектах повсякденного життя. Цифрові технології,
прикладні застосування тощо є інструментами для досягнення цілей, що
пов’язані з різними сферами життедіяльності людини та країни: підвищення
якості охорони здоров'я, створення нових робочих місць, розвитку
підприємництва, сільського господарства, транспорту, захисту навколишнього
середовища і керування природними ресурсами, підвищення культури,
сприяння подоланню бідності, запобігання катастроф.
Принцип 3. «Цифровізація» – це механізм (платформа) економічного
зростання завдяки приросту ефективності та збільшенню продуктивності від
використання цифрових технологій. Такий приріст є можливим лише тоді, коли
ідеї, дії, ініціативи та програми, які стосуються «цифровізації», будуть
повністю інтегровані в національні та регіональні стратегії і програми розвитку.
Ключова мета цього принципу – досягти «цифрової» трансформації існуючих
галузей економіки, сфер діяльності, їх нової якості та властивостей. Один
тільки «клаптевий» підхід до використання цифрових технологій як, скоріше,
важливих компонентів системи, аніж її нової суті взагалі – не дозволить
отримати суттєві переваги від цифрової економіки. Замість вибіркової
«клаптевої» інформатизації, що лише покращує якості систем та сфер, Україна
має рухатися до всеохоплюючої «цифровізації», що трансформує існуючі
системи та сфери у нову цінність.
Принцип 4. «Цифровізація» України має сприяти розвитку
інформаційного суспільства, засобів масової інформації, «креативного»
середовища та «креативного» ринку тощо. При побудові відкритого
інформаційного суспільства визначна роль відводиться створенню, поширенню
і збереженню змістовної частини, тобто контенту на різних мовах та форматах
із належним визнанням прав авторів. Створення контенту, насамперед українського, відповідно до національних або регіональних потреб, має сприяти соціальному, культурному та економічному розвитку, зміцненню
інформаційного суспільства. «Цифровізація» України повинна підтримати
принципи свободи друку та свободи інформації, а також принципи
незалежності, плюралізму та різноманіття засобів масової інформації, які
необхідні для інформаційного суспільства. Свобода шукати, одержувати,
передавати і використовувати інформацію для створення, накопичення й
поширення знань є ключовим фактором здорового розвитку інформаційного
суспільства.
Принцип 5. «Цифровізація» України має орієнтуватися на міжнародне,
європейське та регіональне співробітництво з метою інтеграції України до ЄС,
входження України в європейський і світовий ринок електронної комерції та
послуг, банківської і біржової діяльності і т. д., співробітництво та взаємодію на
регіональних ринках. Зазначений принцип є одним із найбільш пріоритетних
завдань, що дозволяє забезпечити економічне зростання України. Саме
«цифровізація» повинна допомогти Україні інтегруватися з європейськими та
глобальними системами, бо саме глобалізація і є результатом розповсюдження
інформаційно-комунікаційних технологій.
Принцип 6. Стандартизація – основа «цифровізації» України, один з
ключових факторів її успішної реалізації. Стандарти посилюють конкуренцію,
дозволяють знизити витрати і вартість продукції, гарантують сумісність,
підтримку якості, збільшують ВВП країни. Розробка і використання відкритих,
функціонально сумісних недискримінаційних стандартів є базовим елементом
розвитку та поширення цифрових технологій. Побудова цифрових систем,
орієнтованих на бізнес і відкритий ринок, на «внутрішніх» стандартах
неприпустима. Системи електронної комерції, біржових і фінансових ринків
тощо мають дотримуватися міжнародних та європейських стандартів.
Виключенням з цього правила можуть бути затверджені національні програми
у сфері оборони та безпеки, у яких застосування інших стандартів
(національних, міждержавних) є аргументованим.
Принцип 7. «Цифровізація» України має супроводжуватися
підвищенням довіри і безпеки при використанні ІКТ. Зміцнення довіри,
включаючи інформаційну безпеку, кібербезпеку, захист конфіденційності
персональної інформації, недоторканності особистого життя та прав
користувачів ІКТ, є передумовою одночасного розвитку та безпеки
«цифровізації». Необхідність сформувати, розвивати і впроваджувати
національну культуру кібербезпеки є ключовою діяльністю на шляху боротьбу
України із кібер-злочинністю.
Принцип 8. «Цифровізація» має стати об'єктом фокусного та
комплексного державного управління. Державне управління та політикум
мають відігравати провідну роль у розробці, просуванні, впровадженні
всеосяжних національних «цифрових» стратегій. Державне управління має
зосередитися на знятті бар’єрів на шляху до «цифровізації» країни, корегуванні
вад ринкових механізмів, підтримці добросовісної конкуренції, залученні
інвестицій, розвитку «цифрової» інфраструктури та «цифрової» економіки з
метою досягнення національних пріоритетів. Держава, активна щодо
«цифровізації» країни, – це держава, яка починає «цифровізацію» з себе.
2. Як Ви розумієте феномен «Цифровий стрибок». Обґрунтуйте Вашу
позицію.
«Цифровий» стрибок:
- здатність виробляти та використовувати ІКТ, наявність професійних кадрів, «школи». Про це свідчить статистика реальних успіхів українських ІТ-
компаній на міжнародних ринках;
- доступ до ІКТ-обладнання, технологій, висока абсорбція ІКТ громадянами та бізнесом. Про це свідчить наявність внутрішнього ринку ІКТ, величезна кількість «історій успіху» з різних сфер життя та економіки, наявність локальних представництв виробників технологій, дистрибуції;
- достатній рівень системної інтеграції ІКТ-продуктів у країні, від проектування до комплексних впроваджень із взаємодією з різними технологіями, програмними та апаратними засобами;
- «креативна» культура та навички генерування ідей для потенційного застосування ІКТ, про що свідчить стрімкоподібний розвиток в Україні такого сегменту як «креативна економіка».
3. Поясніть зв’язок між інформаційним суспільством та суспільством
знань.
Інформаці́йне суспі́льство — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвитку цивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання. Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:
- збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;
- зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;
- зростання інформатизації та ролі інформаційних технологій в суспільних та господарських відносинах;
- створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.
А ефективне використання знань перетворює постіндустріальне суспільство на техногенну цивілізацію, оскільки в її розвитку вирішальну роль відіграють знання. На їх основі відбувається застосування «нових технологій, причому не тільки виробничих, які забезпечують економічне зростання, а й технологій соціального управління і соціальних комунікацій»
4. Охарактеризуйте основні завдання щодо цифрової грамотності та
навичок у державному освітянському сегменті.
Основні завдання щодо цифрової грамотності та навичок у державному
освітянському сегменті є:
• Аналіз ситуації. Проведення незалежного якісного та кількісного дослідження щодо наявності цифрових навичок у різних груп населення, визначення критеріїв впливу чинників на розвиток цифрових навичок, головних перешкод до користування цифровими технологіями та конкретними інструментами.
• На основі даного дослідження – розробка профільними міністерствами переліку цифрових навичок та компетенцій для цільових аудиторій окремих галузей.
• Розробка якісного навчального контенту, перегляд та оновлення навчальних програм підвищення кваліфікації та підготовки державних службовців, освітян і безробітних.
• Розробка та популяризація загальнодоступних онлайн- та офлайн-курсів з цифрової грамотності, у тому числі змішаного навчання для охоплення великої кількості представників різних категорій населення на основі прийнятого Європейського фреймворку цифрових компетенцій.
• Вимірювання та сертифікація цифрових навичок. Адаптація методології вимірювання та впровадження незалежної сертифікації рівня цифрових навичок відповідно до потреб ринку праці.
• Гармонізація нормативної бази, яка регулює сертифікацію цифрових навичок у державних службовців, педагогічних працівників, інших верств, з міжнародними вимогами, а також нормативної бази, що стосується додаткових нарахувань до заробітної плати за умови підтвердження цифрових компетенцій.
• Запровадження обов’язковості цифрових компетенцій для державних службовців, працівників сфери освіти (на прикладі англійської мови), науковців, безробітних окремих категорій.
• Популяризація важливості цифрової грамотності серед громадян. У частині професійних цифрових навичок основними завданнями у державному освітянському сегменті є:
• Впровадження підходу з урахуванням компетентності, наскрізної цифрової компетентності, тобто коли вивчення предметів відбувається через використання «цифрових» технологій, таким чином, супутньо розвиваються цифрові навички.
• Збільшення частки та підвищення якості підготовки ІКТ- спеціалістів: збільшення державного замовлення на підготовку ІКТ-спеціалістів, впровадження програм з перекваліфікації безробітних, ВПО та ветеранів АТО, залучення до ІКТсфери дівчат та жінок.
• Впровадження програми профорієнтації у школах, профтехучилищах та вузах щодо виявлення найбільш здатних учнів та студентів до роботи в ІКТ-сфері.
• Розробка системи «соціального ліфту» в ІКТ-сфері, у т. ч. інформування школярів та студентів про пропозиції стажування та проходження практики в ІКТ-компаніях, стимулювання розвитку молодіжного ІКТ-підприємництва.
• Оновлення державного класифікатору професій, тобто розробка та затвердження переліку «цифрових» професій (на основі вимог ринку праці, «цифрових» трендів), їх запровадження у профільних навчальних закладах.
5. Визначте та охарактеризуйте цифрові компетенції та навички в ХХІ
ст.
Цифрова компетентність — це впевнене, критичне і відповідальне використання та взаємодія з цифровими технологіями для навчання, професійної діяльності (роботи) та участі у житті суспільства.
Включає цифрову та інформаційну грамотність, комунікацію та співпрацю, створення цифрового контенту (зокрема програмування), кібербезпеку та вирішення проблем.
Основні знання, вміння, навички та ставлення, пов’язані з цифровою компетентністю:
Знання того, як цифрові технології можуть підтримувати спілкування, творчість та інновації. Обізнаність щодо їхні можливостей, обмежень, впливів та ризиків.
Розуміння загальних принципів, механізмів та логіки цифрових технологій. Знання базових функцій та використання різних пристроїв, програмного забезпечення та цифрових мереж.
Знання правових та етичних принципів, пов’язаних із використанням цифрових технологій.
Цифрова компетентність передбачає вміння використовувати цифрові технології для підтримки творчості, активного громадянства та соціальної інтеграції, співпраці з іншими людьми для досягнення особистих, соціальних або комерційних цілей.
Навички включають можливість використання, доступу, фільтрування, оцінки, створення, програмування та обміну цифровим змістом.
Важливими є вміння захищати інформацію, зміст, особисті дані, а також ефективно взаємодіяти з програмним забезпеченням, пристроями, штучним інтелектом або роботами.
Взаємодія з цифровими технологіями та змістом передбачає відкрите та перспективне ставлення до їхньої еволюції. Водночас це потребує критичного аналізу обґрунтованості, надійності та впливу інформації і даних, які доступні через цифрові засоби, а також етичного, безпечного та відповідального підходу до використання цих інструментів.
6. Схарактеризуйте «цифрове» робоче місце.
«Цифрове» робоче місце – це віртуальний еквівалент фізичного робочого місця, котрий вимагає належної організації, користування та управління, оскільки воно має стати запорукою підвищеної ефективності працівників та створення для них більш сприятливих умов праці.
У концепції «цифрового» робочого місця можна виділити такі суттєві аспекти:
- люди мають найвищий пріоритет – саме вплив на працівників є найважливішим фактором цифрового робочого місця;
- технологічний рівень – досягнення в області технологій обумовлюють зміни в цифровому робочому місці, тому саме технології є незмінно актуальним питанням;
- управління та структура – розробка «цифрового» робочого місця, спрямована на випередження вимог сучасності, означає ставлення до нього як до єдиного цілого, в якому органічно враховано аспекти технологій, процесів і працівників.
Немає коментарів:
Дописати коментар